Із чого починається виховання

Нашу тему пропоную розпочати з відомих слів: «Тільки в любові виростають гарні діти, батькам на втіху і людям на радість».

Недарма ще Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Сім’я для маленької людини – перша і незамінна школа виховання, найважливіший фактор у розвитку особистості. Від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в її розум і серце з оточуючого світу – від того у вирішальному ступені залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк».

Цей вислів залишається актуальним і нині, оскільки саме сім’я є репрезентантом психічного здоров’я дитини, несе відповідальність за те, якою людиною стане дитя.

Психологи стверджують, що всі людські проблеми починаються і закінчуються в сім’ї. Дитина беззахисна, безпомічна. І лише мудрість старших може дати їй захист. Тому що саме дорослі, які оточують дитину, здатні створити умови, що сприяли б її повноцінному та гармонійному розвитку.

Сьогодні ми й говоримо про наших найкращих, найулюбленіших і найдорожчих серцю малюків; про те, що необхідно дитині, щоб почуватися в безпеці, рости гармонійно, в оточенні любові й довіри.

Усі ми родом з дитинства – доброзичливий і жорстокий, працелюбний і ледар, геній і сіра посередність. Тому таким важливим є виховання дитини вже в ранньому та дошкільному віці. І відповідальною за виховання, розваги та навчання дітлахів передусім є сім’я. Ніхто не заперечує, що батьки – головні природні вихователі своєї дитини. Кожен із нас хоче бачити себе, своїх діточок і всю сім’ю щасливою. А від чого й від кого залежить здійснення цього бажання? Звичайно, від кожного з членів родини, а безпосередньо від вас, шановні батьки. Лише доклавши чимало зусиль, можна виростити малюка здоровим, упевненим, життєрадісним, самодостатнім і щасливим.

А чи всі батьки добре знають свою дитину? Дуже часто за браком часу, унаслідок байдужості, неуважності, суто «дорослих» проблем або навіть безтурботного ставлення до виховання дітей деякі батьки навіть не можуть дати відповідь на елементарні запитання щодо власного малюка.

Родинний затишок, люблячі й розуміючі батьки – ось що потрібно малюку для повноцінного життя. Та, на жаль, не всі сім’ї можуть дати своїй дитині тепло, підтримку та розуміння.

Не секрет, що характер емоційного контакту близьких дорослих із дитиною є передумовою її гармонійного психічного розвитку. А ось сімейні конфлікти, дефіцит уваги, жорстокість, надмірна вимогливість, непослідовність, психологічна неграмотність дорослих – це далеко не повний перелік чинників, які травмують дитину, провокуючи різні деформації в її психіці та поведінці. Тому щоб запобігти психічним травмам або уникнути більшості психотравмувальних ситуацій, батьки повинні дбати про емоційну насиченість взаємин із дитиною, розуміти, наскільки визначальним є вплив позитивної сімейної та повчальної атмосфери на фізичний і  психічний розвиток кожної дитини.

На жаль, у нашому житті така картина щасливого дитинства трапляється рідко! Так, аналіз взаємин дитини в сім’ї свідчить, що тяжкі переживання малюка, які періодично повторюються, особливо сильно гальмують його психічний розвиток, негативно впливають на поведінку. Найчастіше джерелом таких переживань стають конфліктні відносини між дорослими й дітьми. Унаслідок цього одні діти стають занадто збудливими, неспокійними, задиркуватими. Інші, навпаки, - пасивними, полохливими, схильними до відчуження. Також унаслідок різних негативних переживань дитина втрачає не лише душевне благополуччя, а й здатність успішно регулювати власні відносини з іншими людьми.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов – це найнадійніший фундамент спокійного дитинства.

Основне батьківське завдання – виростити зрілу й відповідальну особистість. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне – будувати виховання на любові.

У дитини, оточеної батьківською любов’ю і турботою, утверджується внутрішнє відчуття захищеності та власної значущості.

Коли дитина впевнена в любові оточення, вона стає більш слухняною, допитливою. Із цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, із якими стикається. Ця впевненість для дитини – як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати власні здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов’ю. Використовувати саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини; знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не висуває Безумовна любов – це найвища її форма! Безумовну любов ніщо не може похитнути. Адже ми любимо дитину, навіть якщо вона не хапає зірок з неба чи не виправдовує наших сподівань. Ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводиться.

Дитина має бути впевненою в батьківській любові – попри будь-які обставини. Формула істинної батьківської любові – не «люблю, тому що ти хороший», а «люблю, тому що ти є». Приймати дитину – означає визнавати й затверджувати неповторне існування саме цієї людини з усіма її якостями.

Ми всі це знаємо, але іноді не усвідомлюємо, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися й гарно поводитися. І лише в цьому випадку вона отримає подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати й виховувати дитину. Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю в нашій безумовній любові! І робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалася. Тоді в дитини не виникатимуть страх, провина, вона почуватиметься потрібною.

Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», розповідь історії, яка була почута від однієї літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарно людини не виховаєш, - тобто сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він уперше в житті заслуговує того, щоб його добряче відлупцювали. Вона наказала йому самому піти і виламати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різку я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мати теж розплакалася, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього й камінь підійде…»

Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі в той момент: жодного насилля!..

Непогано було б нам усім покласти на кухонну полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі – жодного насилля!».

Дитина – це найдивовижніше створіння Всесвіту й природи. Дитина – унікальна, талановита, неповторна, найголовніша для нас і найулюбленіша.

10 правил виховання дітей

(поради батькам)

1. Ніколи не беріться за виховання в поганому настрої. Виховання дітей – це одне з найцікавіших і найпрекрасніших занять людини і його, безперечно, повинні супроводжувати хороший настрій, спокій, схильність до спілкування.

2. Визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть їй це), а також дізнайтеся, що вона сама думає з цього приводу.

3. Надавайте дитині самостійність. Виховуйте, але не контролюйте кожен її крок.

4. Не підказуйте готове рішення, а показуйте можливі шляхи до нього та час від часу розбирайте з дитиною її правильні чи хибні кроки на шляху до мети.

5.  Не пропустіть того часу, коли досягнуто перший успіх. Ніколи не чекайте особливого випадку, щоб похвалити дитину за кожен вдалий крок. Дуже важливо хвалити не загалом, а конкретно. Не «ти в мене молодець», а обов’язково «ти вчинив добре, тому що...». Дайте відчути свій настрій – у цьому випадку це радість успіху дитини.

6. Якщо ж дитина робить певний неправильний рух, здійснює помилку, то необхідно своєчасно зробити їй зауваження, відразу оцінити вчинок і зробити паузу – дати усвідомити почуте. Будь-яке зауваження потрібно робити відразу після помилки.

7. Батьки, любіть свого малюка, вірте в нього. Не робіть поспішних висновків із випадкових ситуацій. Пам’ятайте: не дитина погана, а її вчинок; не вона неохайна, а «на столі безлад, а іграшки (олівці) треба прибрати». Оцінюйте вчинок, а не особистість! «Ти поганий» (оцінювання особистості) звучить замість більш вдалого в цій ситуації «Ти вчинив погано» (оцінювання вчинку). І необхідно конкретно пояснити, у чому, власне, помилка; чому в цьому випадку дитина вчинила неправильно.

8.   Після зауваження обов’язково доторкніться до дитини й тим самим дайте відчути, що співчуваєте її хибному кроку, вірите в неї що ви хорошої думки про неї, незважаючи на помилки.

9.   Виховання повинно бути жорстким, але добрим. Відмовтеся від порівнянь малюка з його братами, сестрами чи знайомими. Намагайтеся не критикувати дитину в присутності вихователів, педагогів та її друзів.

10.  Виховання повинно бути поетапним.